Сьогодні на своїх електронних скриньках велика кількість жителів Рівного побачила отриманий у кого від друзів, у кого від знайомих, у кого від чужих людей "лист щастя". В ньому автор аргументує, чому і для чого потрібно боротися за власне майбутнє й чому майбутнього без цієї боротьби як такого не має. Без змін та правок з листом щастя Ви можете ознайомитися нижче:
Дорогі друзі, колеги!
Це лист щастя, але не спам. Свідомо надсилаю його всім вам, всьому списку контактів моєї поштової скриньки. Пишу особисто кожному, і прошу вас зробити так само.
Я підтримую Євромайдан. Я не завжди можу прийти на Хрещатик. Не завжди можу чимось допомогти. Цей лист, як синьо-жовта стрічка чи прапорець. Правила прості – надішліть цей лист (або свій) тим хорошим людям, що вас оточують. Такий собі інтернет-майдан. Ми не довіряємо політикам, але нам не байдуже наше майбутнє. Тримаймося разом!
Цивілізовані країни в усьому світі оговтуються після воєн, катастроф, природних катаклізмів, і повертаються до повноцінного життя. Тільки-но громадяни є вільними та рівними між собою, доброзичливими, цього стає достатньо для подолання будь-яких негараздів. Всі міфи про тяжкий радянський спадок, брак природних ресурсів, світову кризу – нісенітниця. (Німеччина, Японія, Ізраїль …) Це не чудо, це нормально. Якщо тільки люди по всіх куточках країни працюють,вони заслуговують на гідне життя. І тому я підтримую Євромайдан.
Власне Європа тут майже ні до чого. Торгівельна угода України та ЄС лише маленький крок до того, щоб український хліб вироблявся з борошна, а масло – з коров’ячого молока, незалежно від того, хто власник заводу.
Люди від Луганська до Ужгорода хочуть одного і того ж – людського життя, але мають інше:
-Жалюгідні зарплати (половина українців має зарплату меншу за 3000грн./міс. І в той же час, офіційна зарплата віце-прем’єра – 147000 грн./міс.)
-Безнадійна медицина (ми бігаємо поночі по аптеках, бо в лікарні немає медикаментів, ми раді знайти «хорошого спеціаліста», в той же час, тисячі чиновників лікуються в приватних лікарнях або в Європі)
-Безперспективна освіта (українські дипломи наших дітей не визнаються в цивілізованому світі, а діти чиновників вчаться за кордоном)
-Несправедливі суди (які ми з усіх сил намагаємося оминати)
В підсумку, очікувана тривалість життя українця – 64 роки. Це на 20 років менше ніж у Франції! Наші батьки могли б жити на 20 років довше…
Гідний рівень життя це природнє право кожного! І тому я підтримую Євромайдан.
Друзі, колеги! Політики та чиновники – це такі самі громадяни, як і ми з вами. Вони тимчасово обираються нами, для вирішення поточних питань держави. На довічних царів та князів їх перетворює лише наша байдужість.
Майдан – унікальне місце. Така собі Запорізька Січ. Держава в державі. На майдані щотижня збирається люду більше, ніж служить у всій української армії та міліції разом узятих. Майдан міг би не те що захопити, а до цегли розібрати весь урядовий квартал, та не робить цього. І слава Богу, бо хай краще негідники залишаться на своїх робочих місцях, аніж постраждає бодай одна невинна особа. Весь світ дивується і заздрить величі такого мирного спротиву. І тому я підтримую Євромайдан.
Мені не все подобається на Майдані та коло нього. Мені прикро, що тисячі активістів організовують красиву ( і не дуже) ходу зі смолоскипами, та не можуть забезпечити проведення чесних виборів на одній-двох дільницях. Мені особливо прикро, що іноді злість на керівництво уряду та держави виливається на лейтенанта ДАІ чи міліції. Та на Майдані немає «диригента», організовують акції, будують барикади звичайнісінькі українці, такі як ми з вами, з притаманними їм людськими вадами. Вони там стоять та діють і за наші права також. І тому я підтримую Євромайдан.
Нам з вами прикро, що Майдан стоїть, а нічого принципово не міняється. Нам хочеться швидких перемог, ми навіть готові докласти надзвичайних зусиль. Нам підсвідомо хочеться єдиного «справжнього лідера», а його нема і нема. Ми хочемо «чіткого плану дій», та негайного його виконання. Ми побоюємося чергового розчарування. Нам хочеться спитати «Що далі?».
Якщо ми будуємо державу, якої ніколи не мали, мусимо робити те, чого ніколи не робили.
Передусім, хочу сказати кожному, - мені не байдуже. Якщо ви мене підтримуєте – знайте, я з вами. Якщо ви не поділяєте моїх переконань, знайте, я буду захищати ваше право відстоювати вашу точку зору. Мені по дорозі з усіма небайдужими.
Подвиги не обов’язкові. Прошу вас лише про дві речі:
1. Ходімо на вибори. Це працює. Тільки тому, що 40% виборців лишається вдома, мовляв, «всі вони однакові», ось ті «вони» і залишаються при владі однаковими.
2. Наше спільне життя - це наша з вами спільна справа. Давайте не слухати телевізор, давайте самі спілкуватися, обговорювати, радитися. Для початку, достатньо хоча б переслати цього листа. Київ – велике село, а ми – велика, велика родина, чого соромитися?
Можна привезти дрова на Майдан, можна переказати гроші, можна ходити з синьо-жовтою стрічкою. Але Майдан не тільки в Києві, Майдан не на вулиці. Майдан - це ми з вами, де б ми не були в цю хвилину. Давайте скажемо один одному, що ми разом. Так чи інакше. Хоча би тому, що нам не байдуже.
Цей текст можна редагувати, можна написати новий, та розіслати всім, кому вважатимете за потрібне. Щастя настане не тоді, коли ви відправите лист стільки-то разів, а тоді коли ви такий лист отримаєте, хоча б від когось одного.
Разом - сила!
- 3 перегляди
