Ви є тут

Луценко Юрій Віталійович

Юрій Луценко народився 14 грудня 1964, в місті Рівне. Український політик і державний діяч. Народний депутат України 4-го та 6-го скликань. Лідер партії «Народна самооборона» (з 1999 по березень 2012 року). З 2013 року голова ініціативи Третя Українська Республіка

Життєпис

Навчався в рівненській міській гімназії № 7, яку закінчив із золотою медаллю.

  • Вересень 1982 — серпень 1984, жовтень 1986 — серпень 1989 — студент Львівського політехнічного інституту. Закінчив Львівський політехнічний інститут (факультет електронної техніки), за фахом — інженер електронної техніки.
  • Листопад 1984 — жовтень 1986 — служба в радянській армії.
  • Серпень 1989 — червень 1991 — інженер-технолог, майстер дільниці Рівненського заводу імені 60-річчя Жовтня.
  • Червень 1991 — липень 1994 — начальник техбюро цеху, головний конструктор заводу «Газотрон» (місто Рівне).
  • Липень 1994 — жовтень 1995 — заступник голови з роботи виконавчих органів з питань економічної реформи, промисловості, транспорту та зв'язкуРівненської обласної ради.
  • Жовтень 1995 — листопад 1996 — голова Комітету економіки Рівненської обласної державної адміністрації.
  • 1996–2006 — перебував у лавах Соціалістичної партії України. Секретар Політради партії у 1996–1998 роках. Голова Спілки молодих соціалістів (з грудня2003).
  • Листопад 1996 — вересень 1997 — начальник управління регіональної науково-технологічної політики, вересень 1997 — вересень 1998 — заступник міністра України у справах науки і технологій.
  • Березень 1998 — кандидат в народні депутати України (виборчій округ № 152, Рівненська область, 2-е місце з 20 претендентів). Також кандидат в народні депутати України від виборчого блоку СПУ-СелПУ, № 58 в списку.
  • Вересень 1998 — квітень 1999 — помічник прем'єр-міністра України Валерія Пустовойтенка.
  • Квітень 1999 — квітень 2002 — помічник-консультант народного депутата України Олександра Мороза.
  • З грудня 2000 року — співголова акції «Україна без Кучми». Представляв Громадянський комітет захисту Конституції на переговорах з представниками влади в лютому 2001 року.
  • Народний депутат України 4-го скликання з травня 2002 до березня 2005 від СПУ, № 3 в списку. Член фракції СПУ (з травня 2002). Член Комітету з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв'язку (з червня 2002). Склав депутатські повноваження 3 березня 2005.
  • Листопад 2004 — січень 2005 — член Комітету національного порятунку. Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану.

Головний редактор тижневика «Грані плюс» (до лютого 2005).

Член Ради національної безпеки і оборони України (лютий 2005 — грудень 2006).

Член Антикризового центру (з червня 2005).

  • 4 лютого 2005 — 1 грудня 2006 — міністр внутрішніх справ України в урядах Юлії Тимошенко та Юрія Єханурова.
  • Після призначення у лютому 2005 року міністром внутрішніх справ України призупинив своє членство в СПУ. У липні 2006 року остаточно порвав з СПУ на знак протесту проти входження соціалістів в коаліцію з комуністами та Партією регіонів. Проте, за рекомендацією Президента Ющенка, залишився керівником МВС і в складі уряду Януковича, сформованого цією коаліцію.
  • Квітень 2006 — обраний депутатом Київської міської ради.
  • Вересень — жовтень 2006 — у газеті «2000» з'явилася серія публікацій про корумпованість керівництва МВС України і зокрема Юрія Луценка. У Верховній Раді більше половини депутатів проголосували за створення спеціальної слідчої комісії, яку очолив Володимир Сівкович. 2 листопада Верховна Рада відсторонила, Луценка і позбавила його повноважень міністра внутрішніх справ. Але Луценко заявив, що продовжуватиме виконання своїх обов'язків, що «це звільнення політичне» і що «…немає правових підстав для мого звільнення».
  • 1 грудня 2006 року парламент таки звільнив його з посади міністра. Луценко заявивши, що «не буде фактором розколу українських демократичних сил», ініціював створення громадського об'єднання «Народна самооборона».
  • Грудень 2006 — березень 2007 — радник Президента України.
  • 20 березня 2007 слідчі Генпрокуратури, не надавши ордеру на обшук, провели трус у квартирі Луценка. Того ж дня генпрокурор Олександр Медведькозаявив журналістам, що санкцію на обшук квартири екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка видав Печерський районний суд.
  • 15 квітня 2007 на міжпартійному з'їзді партій «Вперед, Україно!» та Християнсько-демократичного союзу було створено передвиборчий блок політичних партій «Народна самооборона Юрія Луценка» та затверджено передвиборчий список кандидатів, в якому за 1-м номером ішов Юрій Луценко.
  • Наприкінці серпня 2007 року у видавництві «Фоліо» (місто Харків) вийшла книжка Андрія Кокотюхи «Юрій Луценко. Польовий командир» — своєрідна політична і людська біографія фігуранта.
  • Народний депутат України 6-го скликання з листопада до грудня 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна самооборона», № 1 в списку. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна самооборона». Склав депутатські повноваження 19 грудня 2007.
  • 19 грудня 2007 — міністр внутрішніх справ України в уряді Юлії Тимошенко. Під час перебування на посаді був неодноразово критикований опозицією, питання про його відставку піднімали в парламенті. Через конфлікт Президента Віктора Ющенка з членами депутатської групи «Народна самооборона» Юрій Луценко взяв бік Юлії Тимошенко і чув жорстку критику з боку Президента.

Політичне переслідування

28 січня 2010 року Верховна Рада України (з 3-ї спроби, в проміжку між двома турами президентських виборів) звільнила Юрія Луценка з посади міністра внутрішніх справ («за» проголосував 231 нардеп з 226 необхідних). Того ж дня уряд призначив Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ і виконувачем обов'язків міністра. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, дію розпорядження Кабінету Міністрів України було зупинено до завершення судового провадження/

26 грудня 2010 — співробітники спецпідрозділу Служби безпеки України «Альфа» затримали Юрія Луценка, коли він вийшов вигуляти собаку породи філа бразилейро. Прогулювався з нею алеєю вздовж свого будинку на вул. Старонаводницькій, що на Печерську. Юрія Віталійовича доставили до слідчого ізолятора СБУ в Аскольдовому провулку в Києві.

27 лютого 2012 року засуджений до чотирьох років позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1-го рангу державного службовця. Судді київського Печерського райсуду визнали його винним у перевищенні службових повноважень, нецільовому використанні державних грошей, виділенні квартири своєму водієві та зарахуванні йому цивільного стажу як міліцейського. Присудили сплатити державі 643 тис. грн. збитків. Для цього конфіскували майно екс-урядовця. Описали машину та київську квартиру.

У травні 2012 президент Європарламенту Мартін Шульц і прем'єр-міністр України Микола Азаров домовилися про створення спеціальної Моніторингової місіїЄвропарламенту під керівництвом Пета Кокса і Олександра Квасневського зі спостереження за розглядом справ екс-прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко і колишнього міністра МВС Юрія Луценка. Місія діє з червня 2012. У квітні 2013 Європарламент продовжив роботу місії до вересня 2013, а в жовтні 2013 — до середини листопада 2013.

3 липня 2012 — Європейський суд з прав людини визнав незаконним арешт Луценка, а також визнав його політично вмотивованим.

2 жовтня 2012 року в газеті «Коммерсантъ Украина» було опубліковано інтерв'ю голови моніторингового комітету ПАРЄ Андреса Еркеля, в якому він висловив припущення, що Юрій Луценко є політичним в'язнем.

7 квітня 2013 року на підставі Указу Президента «Про помилування» № 197/2013 звільнений від подальшого відбування основного покарання.

В ніч з 10 по 11 січня 2014 року Юрія Луценка жорстоко побили бійці Беркуту, коли він намагався притримати бійців і змусити бійців не бити учасників протесту

Перебування в Менській колонії

Юрій Луценко у Менській виправній колонії № 91 читав, писав, дивився телевізор, зберігав почуття гумору та навчався клеїти конверти. Також йому рекомендували пройти медобстеження поза межами колонії

Сім'я

Батько — Луценко Віталій Іванович (1937 - 1999), перший секретар Рівненського обкому КПРС, потім народний депутат України, секретар ЦК КПУ.

Мати — Жук Віра Михайлівна (1936 -2000) ветеринарний лікар.

Дружина — Ірина Степанівна (1966).

Сини — Олександр (1989) і Віталій  (1999).

Діяльність: 
Додати новий коментар

Вхід через Google