Людям задурили голову, і для цього кинули гасло «За Донбас»

На Рівненщину Наталя разом із двома малими дітьми та свекрухою Валентиною приїхала минулого понеділка. Рідну домівку на Луганщині змусила покинути війна. Там, удома, молода мама залишила чоловіка з його старшим сином та батьком. Наталя не називає свого прізвища та не фотографується – каже на Донбасі діють інші правила.

- У нас багато проросійських. Людям задурили голову, і для цього кинули гасло «За Донбас». Якщо ти за Україну, і кажеш, що Донбас – це частина України - ти ворог народу, ти «правосєк», «бендеровець». Це лунає як образа. Ті, хто іншої думки – мовчать, - ділиться наболілим переселенка.

За півгодини розмови Наталя з деяким острахом розповідає, як таки наважилась приїхати на Західну Україну, і від чого довелося відмовитися, аби вберегти, бодай, дитяче життя.

- Шкода домівки. Але дітей шкода ще більше, - з сумом в очах констатує жінка. На руках у неї майже дворічна донька та четвертокласник-син. Каже, якби не вони, нікуди б не поїхала.

Розповідає: кожного дня навколо містечка, де проживає її родина не припиняються бойові дії. Територію контролюють російські козаки та місцеві ополченці. Міліція бездіє. Щодня мешканці ховають голови від гвинтокрилів, а одного разу навіть й від автоматних пострілів на околиці міста. Незважаючи на все це, ситуацію Наталя називає відносно тихою та спокійною. Каже, що у місті бої не ведуться, вода, світло, та газ є, а постріли й вибухи мешканці лише чують. Справжнім пеклом вона називає Луганськ. І хоча «бомблять» за кілометри два від її домівки, виїхати підштовхнула інша подія. Жінка розповідає: нещодавно дізналася, що на території міста ополченці розмістять свій штаб.

- Ми тягнули довго. Думалося: «бомби над нами не свистять». З іншого боку – не хотідось дочекатися до того, що звідти взагалі не можна буде виїхати. Остаточно переїхати вирішили, коли дізналися, що там буде штаб. Коли бомбили – ми лякалися, але чекали. Якщо ж є штаб, то однозначно будуть бої, - передбачає Наталя.

З Красного Луча жінка разом з дітьми та свекрухою виїхали до Києва. Там місцеві працівники МНС перенаправили до Рівного. Нині родина оселилася в одному із рівненських гуртожитків. Валентина та Наталя сподіваються, що уже найближчим часом війна у країні закінчиться, і повернення до рідної мирної Луганщини стане не лише мрією, але й реальністю.