Кожна будівля в нашому місті має не лише свого власника. Мають споруди і своїх авторів, адже хтось їх проектував, зводив стіни. Пам'ятками архітектури судилось стати не всім із них. В повсякденному житті нас оточують будівлі, без яких ми вже не уявляємо собі Рівного. Це і обласна наукова бібліотека, і стадіон "Авангард", або, скажімо, будинок по вулиці Соборній, 262, де знаходиться гастроном "Рівне". Поруч з центральним універмагом, по тій же Соборній, розміщений під №15 житловий будинок, на першому поверсі якого діють: аптека "Ліки Зубицьких". магазин "Перлина", Рівненська фотогалерея. Всі ці споруди різні і за призначенням, і за стилем виконання. Не належачи до пам'яток архітектури, вони давно вже стали пам'ятками нашої, тепер уже минулої радянської історії.
Проектувала ці споруди, "прив'язувала" їх до місцевості, обирала для них середовище одна і та ж людина - архітектор Борис Андрєєв. Родом Б.Андрєєв походить з містечка Теофіопіль, що в колишньому Старокостянтинівському повіті Волинської губернії (нині Хмельницька область). Народився в 1907 році в родині начальника поштово-телеграфного відділення Павла Андрєєва. В 1925 році закінчив Рівненську російську приватну гімназію і став перед вибором: йти в польську армію, чи продовжити навчання за межами Польщі. Він обрав останнє, висловивши тим самим своєрідний протест проти національної політики польських можновладців. А в 1927 р. молодий хлопець виїздить до Чехословаччини. Вступивши до Празького політехнічного іннституту, обирає факультет архітектури і наземного будівництва. Маленька Чехія у складі Чехословаччини в довоєнній Європі вела перед в тогочасній архітектурній науці. Тут випробовувались на практиці різні ідеї дуже поширеного на той час в будівництві стилю конструктивізму. Сама ж Прага створювала ту неповторну атмосферу, яка надихала майбутніх обранців професії містобудівничих будувати надійно, красиво, розкуто. Довоєнна Чехословаччина була прихильною до багатьох іноземців, в першу чергу - до своїх братів-слов'ян. Чимало українців, росіян, змушених після революції і громадянської війни емігрувати, знайшли тут притулок. Саме ця країна прийняла таких синів і дочок українського народу, як Улас Самчук, Олена Теліга, Олег Ольжич. Чисельною була і російська громада в Празі, до якої належав студент Андрєєв. Вона і підтримувала його в нелегкі роки навчання, коли чехословацький уряд перестав надавати допомогу студентам-емігрантам. З дипломом інженера-архітектора і з, так званим, нансенівським паспортом в кишені, восени 1936 року повернувся Б.Андрєєв в Рівне. З ініціативи норвезького дослідника Арктики Ф.Нансена такі паспорти видавались Лігою Націй всім емігрантам, хто був позбавлений прав громадянства у себе на батьківщині. В постійному проживанні на території Польщі Борису було відмовлено. Довгенько молодий архітектор курсував між Чехословаччиною і Польщею, продовжуючи візи на в'їзд і право проживання у себе вдома, аж поки в квітні 1939 р. таки не отримав паспорт чужинця Польської держави. На той час він працював креслярем у Варшаві, і, щоб провідати рідних на Рівненщині, змушений був попередньо узгоджувати свій приїзд з повітовою владою. Вільне перебування на території воєводств Віленського, Новогрудського, Поліського, Волинського, Львівського, Тернопільського, Станіславського, а також ряду повітів Білостоцького воєводства йому було заборонено. Шлях в обраній професії для Бориса Андрєєва розпочинався не нелегко. На постійну роботу влаштуватись було практично неможливо. В 1936 р. в Рівному завершувалось будівництво поштамту (навпроти нинішнього ЦУМу), і молодий архітектор був допущений до розробки ескізів його інтер'єрів. Згодом, через родинні зв'язки, він влаштувався в бюро будівельно-проектних робіт інженера Сергія Йєменського, головна контора якого містилась в Костополі. Бюро виконувало замовлення на проекти житлових і побутових будівель. Автором багатьох їх них був Андрєєв. Проте його прізвище ніде не фігурувало. Всю документацію підписував сам С.Йєменський. В 1936-37 рр. Б.Андрєєв власноруч проектував житловий котедж одній чеській родині в с. Старомильcьк, нині Здолбунівського району. Проект був втілений в життя. Оригінальний, з максимумом комфортності, він і на сьогодні може служити взірцем для індивідуального забудовника. Щойно восени 1939 р. Андрєєв отримав постійну роботу в Рівному, як незабаром друга світова війна докотилась і сюди. За часів німецько-фашистської окупації влаштувався на роботу в технічний відділ гебітскомісарату. Він містився по сучасній вулиці 16 Липни. Технічної роботи було небагато, у вільний час Борис займався малюванням. З вікон його контори проглядався Свято-Воскресенський собор. Саме його і обрав Андрєєв об'єктом своїх художніх уподобань. З певністю можна сказати, що саме в такому ракурсі, як його змалював Андрєєв, собор не малював ніхто. Графічна робота Андрєєва була готова до розмноження. Бажаючого взятись за цю справу не знайшлося. А шкода, могла б вийти чудова поштова листівка. 2 лютого 1944 року німці залишили Рівне. Та все ж і по весні, і влітку 1944 р. піддавали його нищівним авіаційним бомбардуванням. Довго ще після війни довелось рівнянам заліковувати рани. Серед тих, хто піднімав місто з руїн, був Борис Андрєєв. Він був автором проектів відбудови шкільного приміщення по вулиці Пушкіна (нині старе приміщення СШ № 15, яке переживає друге капітальне будівництво), міської лікарні по вулиці Калініна (нині Драгоманова, 9). В 1950 р., на місці зруйнованого театру Зафрана по вулиці Червоноармійській (суч. С.Петлюри), за його ескізами була зведена будівля Облпроекту. На першому поверсі його розмістилось обласне товариство "Знання" (нині будинок відомий рівнинам під назвою "Народний дім"). В 50-60-і роки Б.Андрєєв працював головним архітектором Облпроекту м. Рівного. Це був найбільш плідний період його творчого життя. Саме тоді і з'явились в Рівному будівлі, відомі всім рівнинам. В 1947-48 рр. - житловий триповерховий будинок в центрі міста на 46 квартир (нині Соборна, 262). На першому поверсі цього будинку розмістився центральний гастроном (нині гастроном "Рівне"). А в 1951-53 рр. в центрі Рівного був зведений за індивідуальним проектом житловий будинок на 100 квартир (нині Соборна, 15). Збудовані в стилі соцреалізму, ці будівлі і на сьогодні вигідно вирізняються поміж інших в центральній частині міста. В ті непевні сталінські часи в розряд ворогів народу потрапляли і архітектори, затавровані клеймом космополитів. Андрєєву довелось нелегко. Довго ще його "пропісочували" люди геть далекі від архітектури за, так звані, надмірності в ній. Його внесок в міську забудову був визнаний лише з часом. В 1980 р., продовжуючи роботу і після виходу на пенсію, Андрєєв виграє конкурс на кращі житлові та цивільні споруди року. А саме - за високу якість "прив'язки" до навколишнього середовища проекту обласної наукової бібліотеки на 500 тисяч томів по вулиці Короленка, 6. А в 1985 р. за багатолітню творчу діяльність і активну участь в роботі Спілки архітекторів Борис Андрєєв був відзначений грамотою. Шкодує й зараз, що не все, задумане ним, втілилось так, як передбачали його проекти. Так, від ерозії руйнується одна із його споруд - міський стадіон "Авангард". Несучі бетонні конструкції були зроблені без врахування його зауважень. За своє довге життя пан Борис зібрав цікавий домашній архів. Архів Андрєєва - це ціла епоха в історії нашого краю. Переданий сьогодні на зберігання до обласного краєзнавчого музею, опрацьований для наукового використання, цей безцінний дар з часом сам стане історичною пам'яткою.
- 13 просмотров
