Боєць приїхав з АТО, аби нарешті повінчатися з коханою (Фото)

Житель села Верба, що на Рівненщині, Віталій Гринькевич не надовго приїхав з АТО, аби нарешті повінчатися з коханою Софією. Весілля планували відгуляти ще в серпні та їм це зробити завадила війна. Тож цього тижня молода пара все таки одружаться і отримає Боже благословення на створення нової, української сім`ї.

ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ ПРОДОВЖИТИ КОНТРАКТ

-Віталію, розкажіть, будь ласка, щось про себе.

-Мені 24 роки, живу у Вербі. Ще з 2011 року підписав контакт з військовою частиною. Служив у Дубні, але згодом перевівся в Рівне, в ВЧ А 1671 . Тож, на даний момент – я військовий. Хоч в травні цього року контракт з ВЧ у мене закінчувався та я планував почати нове життя, створити сім`ю…

В нашій державі почалась жорстока війна за незалежність і волю України, тому я прийняв рішення продовжити військовий договір з ВЧ. І вже 17 травня, пам’ятаю це була субота, я поїхав в АТО.

-Коли вас везли на Схід, то усі військовослужбовці до кінця усвідомлювали, що їдуть на війна, а не на черговий полігон?

-Не знаю, але розуміння усієї серйозності та відповідальності приходило все більше коли ми наближались до сходу України. Пригадую, нас везли в АТО три доби. Наша колона так довго кружляла, щоб заплутати противника, аби він не знав куди ми прямуємо і де, приблизно, буде наше місце дислокацію. Також такі маневри робилися і для того, щоб ми, прості вояки, самі не знали де знаходимося. Може, боялись, щоб хтось з наших «не злив» інформацію про місце знаходження!?

-А що був привід вам не довіряти? До речі, ваші хлопці були на Майдані? Захищали тодішню владу?

-Ні! Ми всі були у себе в частині, на постійному місці дислокації.

ДОПОМАГАЮТЬ ВОЛОНТЕРИ

-Розкажіть, будь ласка, про умови проживання в АТО? Де ночуєте?

-Кому де пройдеться там і ночує. Хтось спить в машині чи в палатці, а хтось і в окопі в холодній землі. Та зараз знайшли одне закинуте приміщення і можливо, там будемо зимувати у холодні, морозні ночі.

-А теплими бушлатами ви забезпечені?

-Нам, військовим, трішки простіше. Бо держава дещо закупляє. А от з мобілізованими, то там ситуація складніша. Але, як завжди в таких питаннях допомагають волонтери. Навіть, коли я приїхав додому, то з сільської ради мені теж була допомога, як для бійця АТО. Бо якби не волонтери, то українська армія була б гола та боса. Бувають випадки, коли хлопцям, особливо з добровольчих батальйонів, приходиться купувати всю амуніцію, берци, каски та бронежилети. Вони, навіть, жартують, що скоро ще й змушені будуть автомат купувати, щоб захищати рідну землю від окупантів.

БАБУСЯ-СЕПАРАТИСТКА ХОТІЛА ОТРУЇТИ

-А яка у вас ситуація з харчуванням?

-У нас польова кухня. Теж часто їжу привозять волонтери.

-А місцеві жителі діляться харчами з українськими військовими?

-Не завжди. Тай ми з обережністю відносимось до того, коли місцеві щось намагаються нам принести. Одного разу був такий випадок, коли старша бабуся принесла нам їжу. Ми довірились їй, бо не могли й повірити, що вона здатна на підлість. Після її «гостинності» ми всі потравились. Добре, що вона не підсипала нам чогось смертельного.

А ще було таке, коли один дідок приходив до нас, розпитував хто ми, звідки та скільки нас є. Звісно, ніхто не відповідав на такі питання, але одного разу помітили, як він розкидав маячки, щоб пізніше російська артилерія нас змогла побачити.

-Такі люди свідомо хочуть нашкодити українським військовим, а є мирне населення, яке вас підтримує?

-Є, проте їх дуже мало. Зараз ті села, які знаходяться в зоні АТО дуже спорожніли. Люди повиїжджали, декотрі переховуються. Наприклад, якийсь час ми передували біля одного села і коли ходили в магазин, то майже ніколи не бачили чоловіків. На запитання де чоловіки – часто отримували відповідь, , що поки ми захищаємо їхній край, то шахтарські чоловіки воюють за ДНР І ЛНР.

ТЕХНІКА, ЩО «ПРОДАЄ»

-Чим ви займаєтесь в АТО?

-Багато чим, але в основному - забезпечую зв’язком. Але наша апаратура «виділяє радіацію» за допомогою якої часто вираховують місце дислокації. Нещодавно, з нами був добровольчий львівський батальйон «Воля» і нас «засікли» та трохи бомбили. На щастя все минулось добре. Тому на даний момент, нам заборонили користуватись усією технікою, щоб не скликати на себе лиха. Лише кілька приладів працює і терористам вже важче нас знайти. А ще декотру техніку ми привезли назад в ВЧ.

-А телефонами не забороняють користуватись?

-Ні. Але ми самі усвідомлюємо те, що не бажано багато не говорити по мобільному зв’язку, а головне не розповідати зайвого рідним чи знайомим…

РАНДЕВУ В ІНТЕРНЕТІ Й НАЯВУ

-Віталію, нам відомо, що найближчим часом ви планували створити сім`ю. Розкажіть нашим читачам про свою обраницю і про те, як ви познайомились?

-В квітні минулого року, на сторінках однієї із соціальних мережі у знайомої «в друзях» побачив красиву дівчину. У цей день в незнайомки було день народження. Я не стримався – привітав її. Так розпочалось знайомство з Софійкою. Майже місяць ми переписувались в Інтернеті. Та одного разу, коли вона поверталась з сесії, з Волинського навчального закладу, ми вирішили, що досить з нас віртуальних зустрічей. Тому, прийшов час побачитись в реальності. В той день ми поспілкувались за чашкою чаю. Приглядались один до одного. Наша зустріч була невимушеною і в водночас особливою.

-Через скільки часу спілкування ви зрозуміли, що можна вже знайомились з батьками?

-Я вже точно не пам’ятаю. Приблизно через два місяці нашого знайомства Софія запрошувала мене в гості. Та я якось не наважувався приїжджати. Можливо, соромився… Але серйозні наміри і щира любов зробила свою справу. Я поїхав в Смигу, познайомився з її батьками. Вони виявились дуже хорошими і приємними людьми. Тоді в свою чергу, я теж запросив Софійку до себе в гості аби вона теж познайомилось з моїми рідними.

НЕВСТИГЛИ ВЛІТКУ ОДРУЖИТИСЬ

-Коли ви вирішили поєднати долю?

-Після знайомства з батьками ми почали часто зустрічатись. Наше кохання набирало обертів. Розумів, що вона дівчина мого життя. Тому на Різдво я зробив пропозицію коханій і вона погодилась вийти за мене заміж. Ми запланували весілля відгуляти влітку. Та війна не дала реалізуватись нашим планам. Хоч я приїжджав літом у відпустку, але ми встигли лише розписатись.

-А Софія з розумінням віднеслась до того, що ви зараз в АТО?

-Так. Кохана завжди підтримує мене і це ще більше додає духу та бажання боротись за мир в Україні. Я знаю, що вона дуже переживає за мене, але я радий, що Софія з розумінням відноситься до того, коли я не відповідаю на телефонні дзвінки чи сам не дзвоню додому.

-А на Сході знають, що зараз, коли ви вдруге у відпустці, на вас чекає важлива місія?

-Так. Усі знають, що я приїхав вінчатись і нарешті відгуляти власне весілля.

-Побратимів запросили на свято?

-Тих, котрі приїхали у відпустку, то звичайно, що запросив. Бо разом переживаємо на Сході нелегкі часи. Тому хочу і радісні моменти з ними розділити.

-У вас вже, мабуть, все готове до весілля?

-Так. Вже все замовлено та усіх запрошено. І головне, що наречена красуня є. Але, поки що немає одного – це весільного костюма. Ніяк не можу вибрати його. Та й часу на це не було. Мабуть, прийдеться женитись в військовій формі... Жартую. Я ще маю кілька днів на покупку, тому в камуфляжі женитись не буду.
-Які у вас плани на майбутнє?

-Поки що боюсь щось планувати. Бо вже літом планував одружитись на коханій дівчині та не встиг. Але дуже радий, що на днях ми все таки повінчаємось.

-А так званий, медовий місяць у вас буде?

-На превеликий жаль, через кілька днів після весілля я змушений буду їхати на війну. Так сталось, що на сході України я теж потрібен…

-Що ж, Віталію, дякую вам за розмову. Нехай війна швидше закінчується і щоб вашу молоду сім`ю більше ніщо і ніколи не змогло розлучити.

Спілкувалася Ксеня Любінська.