Ні для кого не є таємницею, що старовинне місто має чимало таємниць, які пересічному жителю можуть бути невідомі. І ніби – то звичайнісінька на перший погляд будівля, може приховувати чимало життєвих історій видатних у свій час людей. Пропонуємо разом зануритися в історію нашого міста й дізнатися, що ж саме приховують старовинні вулички. Далі розповість rivne-city.
Що приховує вулиця Шкільна?
Перша згадка про одну із найстаровинніших вулиць міста датується 1629 роком. На вулиці Шкільній свого часу проживало чимало євреїв і вона була центром їхнього релігійного життя.
Тут можна було побачити Велику синагогу, молитовний будинок Бейт та Мідраш. Також на Шкільній розміщувалися будинки молитви, кравців та Зільберфарба та Linas Hacedek. Свою назву вулиця отримала через те, що майже в кожному із таких будинків розміщувалися школи.
Відомо, що в обласному центрі частенько вулицям змінювали назви. Однак Шкільну за весь час перейменовували лише раз. В роки німецької окупації вулиця називалася Бориса Грінченка. Якщо говорити про збереженні архітектурні будівлі того часу, то їх не так багато. А все через те, що в роки Другої світової війни вулицю фактично зруйнували.
Головна синагога міста, яку збудували у 1840 – 1874 роках, була духовним центром євреїв. Під час окупації тут складали майно єврейських родин, яке згодом фашисти вивозили з міста до Німеччини.
Будівлі, які вистояли до наших днів
Неподалік спортивного комплексу можна побачити Старий Клойз. Цю синагогу збудували в стилі неоренесансу в кінці 19 століття.
Будинком за адресою Шкільна №1 у кінці 20 століття володів Аврум Копильник. Нині в одноповерховій будівлі знаходиться Міський суд.
У будинку за № 9 раніше діяла Єврейська народні партія, а згодом тут свій офіс облаштував комітет допомоги євреям, які стали жертвами війни. Тут можна було отримати не лише юридичну, а й медичну допомогу.
Крім того, в будинках по вулиці Шкільній свого часу працювало Товариство охорони здоров’я єврейського населення Польщі та культурно – освітнє товариство.
Жінка, яка дала місту свободу
Неподалік синагоги нині можна побачити пам’ятник, який встановили княгині Марії Несвицькій Рівненській. Відомо, що вона володіла обласним центром з далекого 1479 року. А вже у 1492 році княжна здобула Магдебурзьке право для Рівного й перенесла сюди свою резиденцію.
Таке право давало можливість місту самостійно проводити вибори, розподіляти обов’язки органів місцевого самоврядування. Також це була унікальна можливість регулювати торговельні процеси у місті.
Шкільна закінчується музикою
В кінці Шкільної можна побачити одна із найдавніших пам’яток міста – Зал камерної та органної музики. Раніше відомий, як римо-католицький храм святого Антонія. Споруда у неоготичному стилі була прикрашена свого часу шпилями й круглим годинником. Збудував костел польський архітектор за кошти із благодійного фонду князя Сангушка.
Вперше святиня зазнала ушкоджень в Першу світову, однак в 1927 храм реставрували. Нині гості та жителі міста у стінах храму можуть послухати неймовірні звуки органу.
Вулиця аптек та лікарів
Чимало таємниць приховує й сучасна вулиця Симона Петлюри, адже раніше вона мала незвичну назву – вулиця Аптекарська. До моменту появи тут перших будинків, на вулиці пролягало русло річки Устя. Як підтвердження – круті повороти вулиці ближче до Соборної.
Будинки з ароматом історії
Відомо, що у 19 столітті на вулиці Аптекарській проживали заможні містяни. А їхні будинки вражали неймовірною архітектурною роботою. Саме тут була відкрита перша аптека міста.
Прогулюючись вулицею можна побачити будинок лікаря Гофмана, який зберігся до наших днів. Його збудувала в 1926 році й саме тут у підвалі будинку відкрили перший рентген – кабінет. У давні часи неподалік будинку був сад і гарними алеями. У цьому місті лікар Гофман полюбляв відпочивати зі своїми рідними. Нині у старовинній будівлі розміщуються звичайні офіси.
Ще однією окрасою вулиці, яку можна побачити й зараз, є нинішній Будинок вчених. Дім, який звели тут в 1903 році, належав родині Вігдорович. Тут свого часу розміщувалися управління освіти, бібліотека, музей та різні офіси.
Відомо, що саме цей будинок в 1990 році занесли до списку пам’яток архітектури місцевого значення. Зараз тут знаходиться Музей бурштину та музей Уласа Самчука.
На сучасній Симона Петлюри розташовувався також й будинок у стилі класицизму лікаря Гайзенберга, який мав приватну практику на початку 20 століття.
Обласна бібліотека для дітей являється родзинкою давньої архітектури, також розташована на колишній Аптекарській. Він належав заможній крамарці Басі Каган.
Вже на початку 20 століття вулицю аптек та лікарів доповнили банківською установою. Окрім банку тут ніколи й нічого іншого не було.
На вулиці також розміщувалася єврейська гімназія під назвою «Тарбут». Згодом у приміщенні оселилися учасники станції юних натуралістів, фото любителі та спілка композиторів.
Історія театру почалася саме тут
Для любителів історії рідного міста не буде секретом той факт, що культурне життя Рівного розпочалося саме на вулиці Аптекарській. Адже в першій половині 20 століття для поціновувачів театрального мистецтва відкрив свої двері театр Зафран. Тут виступали відомі актори, а також проводилися міські урочистості й з’їзди різних громадських організацій.
Будинок Червоної Армії тут розмістився у 1939 році, а під час Другої світової приміщення театру було зруйновано зовсім. Згодом на місці споруди звели будинок, який нині є Народним домом.
Вулиця, яка загубилася неподалік гідропарку
Драгоманова – старовинна вуличка, яка пронизує надозер’я Рівного. Вона бере свій початок від сучасної вулиці В’ячеслава Чорновола й губиться неподалік міського гідропарку. Частина вулиці проходить територією колишнього палацового ансамблю, який належав володарям міста князям Любомирським.
Колишню повітову касу хвору нині можна побачити за адресою Драгоманова 9. Її збудували у стилі польського класицизму ще у 1929 році. У приміщенні мали змогу отримати медичну допомогу малозабезпечені містяни. Також тут приймали пологи, робили рентгенівське опромінення та проводили нескладні хірургічні операції.
Під час окупації міста фашистськими загарбниками у приміщенні діяла лікарня, а згодом пологовий будинок. Нині тут знаходиться апеляційний суд, на ремонт якого було виділено чимало коштів.
Від квіткової оранжереї до місцевої гімназії
Князівська оранжерея на вулиці Драгоманова знаходилася неподалік сучасного будинку за № 17. Один із найстаріших будинків, якому на сьогодні майже двісті років, за вказівкою Фредеріка Любомирського була реконструйована під квартири. Тут могли проживати вчителі та директор гімназії.
У 19 столітті сучасний обласний краєзнавчий музей був магнітом для інтелігенції. У 1839 році тут відкрили чоловічу гімназію, у зв’язку із чим до міста почали приїздити викладачі, комерсанти та чиновники різних рангів.
Володів гімназією Фредерік Любомирський. Він у подарував навчальному закладу землю із будинками та величезним садом.
Відомо, що у гімназії викладали Микола Костомаров, Петро Чуйчкевич, Ваніамін Авдієв та Мар’ян Король – Дубецький. Вони були найкращими викладачами того часу.
Згодом тут перебував департамент освіти уряду Директорії, яким керував Іван Огієнко. А нині тут знаходяться історичні та природні знахідки Рівненської області різних часів.
Бункер Еріка Коха: міф чи реальність
Поблизу краєзнавчого музею можна побачити так званий Бункер Еріка Коха. Такий собі «бетонний ковпак» має три поверхи у глибину й пів століття залишається загадкою не лише для істориків, а й затятих дослідників.
З усіх німецьких бункерів Другої світової війни, він є найменш дослідженим. Тому конкретно сказати, що тут було насправді, не може ніхто. Залишки кріплення проводки, які можна побачити всередині, схиляють до думки, що бункер слугував запасним або ж і основним вузлом зв’язку зі ставкою Гітлера «Вервольф», яка розташовувалася у Вінниці.
Є думки й про те, що саме тут знаходилася Бурштинова кімната. Відомо, що перед звільненням міста, німці навмисно затопили бункер. Радянські водолази спускалися до бункера й намагалися відкачати воду, однак у них нічого не вийшло. Саме через це шляхи до низу довелося замурувати, а всю інформацію про бункер – засекретити.
Усе на одній вулиці: цирк, палац та стадіон
Історична вулиця Замкова починалася від старої так званої ринковою площі й завершувалася у середньовічному центрі міста. Споруди, яка дала назву вулиці, на жаль вже немає.
Свого часу крім житлових будинків на Замковій розміщувалися єврейські синагоги, спортивний клуб, громадська організація, приватна гімназія. Відомо, що саме на цій вулиці діяв стаціонарний цирк й працювала перша у Рівному приватна електростанція.
У 1912 році електростанцію збудували за кошти князя Станіслава Любомирського. Будівля вражала своєю архітектурою не лише мешканців міста, і й гостей. Нині споруда належить спортивному товариству.
Цирк під назвою «Проспері» знаходився неподалік електростанції. Тут були добре навчені коні, духовий оркестр, пантоміму та балет. Згодом приміщення цирку знесли, й збудували тут паливні склади. Ще пізніше тут звели кам’яницю, яка збереглася й дотепер.
На місці стадіону – палац у «Венеції»
Великий палац князів Любомирських, які володіли містом, знаходився на території сучасного стадіону «Авангард». Через своє розміщення на острівку, частину Рівного називали Венецією.
У палаці, який збудували в стилі пізнього бароко, зберігалися цінні книги, зброя й портретна галерея. Навколо будівлі знаходився величезний парк, алеї якого прикрашали скульптурами.
Відомо, що князі були модниками й завжди намагалися крокувати у ногу з часом. Через це палац тричі видозмінювався. Адже саме у його стінах вирувало культурне життя Рівного: міські бали, спектаклі, мистецькі та музичні вечори.
Місця, які заслуговують на окрему увагу
У тридцятих роках велична архітектурна споруда була зруйнована. А вже в 1970 роках тут з’явився міський стадіон «Авангард» та висадили новий парк.
Зовсім поруч знаходиться одне із найромантичніших місць Рівного – парк Молоді. Раніше його називали Молодіжним або ж Комсомольським. Однак в народі він більше відомий як «Лебединка.» Таку назву місцю дали через те, що на озері постійно живуть величні та граціозні птахи – лебеді.
Храм без цвяхів та втрачена дзвіниця
Невід’ємною частина Рівного завжди була, є і буде релігія. Чимало святих реліквій для містян були не лише місцем для молитви, а й порятунком від щоденних страждань.
Кам’яну статую Божої Матері у місті спорудили після того, як у 1770 році сотні рівнян померли від страшної епідемії чуми. Саме її образ на думку містян, став символом заступництва людей від трагедій.
У 1952 році статуя безслідно зникла, сталося це у Великодню ніч. Подейкують, що її знищили за вказівками тодішнього керівника міста. А вже у 2003 році її відновили на тому ж самому місці.
Більше ніж 200 років місто також прикрашає й Свято-Воскресенський кафедральний собор. Поряд із святинею була також й дзвіниця, яка згодом безслідно зникла.
Відомо, що в 1962 році у нижні частині храму діяв рибний склад, а зверху був музей атеїзму та космонавтики.
Ще одна старовинна релігійна споруда знаходиться на вулиці Шевченка. Храм в ім’я Успіння Пресвятої Богородиці чує молитви вірян вже більше ніж триста років. Відомо, що збудували церкву в 1756. Свідченням цього є напис на дверях, який зберігся до наших днів.
Цікавим є той факт, що збудували дерев’яний храм без єдиного цвяху. Згідно переказів, саме у цих стінах молився сам Іван Гонта. Свято –Успенська церква являється однією із найстаріших й культових пам’яток міста. Їй вдалося зберегти свій вигляд без особливих змін.
Ще однією святинею для рівнян є Свято – Покровський кафедральний собор, який назвали на честь свята Покрови Пресвятої Богородиці. Найцікавішим є той факт, що купол храму символізує Ісуса Христа, а 12 менших – його апостолів.
- 832 перегляди
